Малиновський К.А. Фенологія основних компонентів травостою біловусників альпійських субальпійського пояса Карпат і питання поясного використання пасовищ // Наук. зап. Природознавч. музею Львівського філіалу АН УРСР. - Львів, 1954. - 3 - С.3-20.
Фенологічні спостереження проводилися автором на Боржавских полонинах упродовж трьох років (1950-1952). На підставі спостережень над перезимуванням рослин на висоті 1200 м н.р.м автор в кожному типі життєвих форм Раункієра виділяє дві групи рослин: рослини, що зимують у вигляді бруньок і зелених вегетативних або генеративних органів. Більшість видів зимують в зеленому стані. На підставі підрахунків кількості пагонів, що перезимували в зеленому стані, і порівняння цієї кількості з кількістю пагонів в осінній період можна зробити висновок, що біловусники субальпійського поясу Карпат є в деякій мірі є вічнозеленими. Найменший відсоток відмирання пагонів в зимовий період спостерігається у біловуса. Наявність готових асиміляційних органів у білоуса на початку вегетації, в той час, коли у інших рослин ще не розвинулося листя, дає можливість біловусу захоплювати все ще не зайняті іншими рослинами місця. На думку автора, це - одна з основних причин прогресуючого поширення біловуса на субальпійських лугах Карпат.
Козій Г.В. Ліннея північна (Linnea borealis L.) в Радянських Карпатах // Наук. зап. Природознавч. музею Львівського філіалу АН УРСР. - Львів, 1954. - 3 - С.21-23.
У приведеній роботі вказано нове місцезнаходження ліннеї північної (Linnaea borealis L.), уперше виявленої автором в східних Карпатах. Ліннея росте там в північнозахідній частині гірського хребта Чорногори в важкодступному кам'янистому місці, густо покритому гірською сосною (Pinus mughus Scop.), на висоті 1435-1440 м над рівнем моря. Ліннея північна є характерним компонентом наших хвойних лісів. Можливо, це - реліктовий вид льодовикового періоду.
Козій Г.В. Нові матеріали до вивчення четвертинної флори західного Поділля // Наук. зап. Природознавч. музею Львівського філіалу АН УРСР. - Львів, 1954. - 3 - С.24-32.
Приведені результати дослідження залишків деревного вугілля, знайденого у вогнищах доісторичної людини на території Західного Поділля. Проаналізовано вугілля, узяте з семи стоянок, розташованих в басейні р. Дністра, а саме: деревне вугілля, знайдене в селах Стриганці, Рошнів, Довге, Лисичники, Новосілка-Костюкова, Бабин і Ленківці.
На підставі анатомічного аналізу вугілля з усіх вказаних стоянок встановлена наявність там таких деревних порід: ялини (Picea sp.), модрини (Larix sp.), ясеня (Fraxinus excelsior L.), клена (Acer platanoides L.), дуба (Quercus sp.) і граба (Carpinus betulus L.).
Брицький Я.В. До вивчення тирогліфоїдних кліщів млинів і зернових складів // Наук. зап. Природознавч. музею Львівського філіалу АН УРСР. - Львів, 1954. - 3 - С.33-42.
Обстежуючи умови зберігання зерна і продуктів його переробки на млинах і в сховищах, виявлено в них шість видів хлібних кліщів : борошняний - Tyroglyphus farinae L., волохатий - Glycyphagus destructor Оuds., видовжений - Tyrohagus noxius Zасhw., хижий - Cheyletus eruditus Sсhr., кліщ Gohiera fusca Оuds. і кліщ Ctenoglyphus canestrinii Arm. Ці види належать до наступних родин: Tyroglyphidae, Glycyphagidae, Cheyletidae.
Найбільш поширеним в зерні і продуктах його переробки є борошняний кліщ. Він заражає майже усі зернові продукти, за винятком гороху і просяного лушпиння. Друге місце по поширеності займає волохатий і хижий кліщі. Вони зустрічалися в житі, пшениці, ячмені, гречці і зерновій кмітливості. Па млину в просяному лушпинні автором було виявлено також чотири екземпляри кліща Ctenoglyphus canestinii Arm., хоча досі він був відомий тільки як мешканець стаєнь, сараїв і стогів з сіном.
Фінаков В.К. Вплив метеорологічних факторів на колорадського жука та матеріали до побудови прогнозу його розмноження // Наук. зап. Природознавч. музею Львівського філіалу АН УРСР. - Львів, 1954. - 3 - С.43-51.
Колорадський жук легко пристосовується до існування в різних географічних областях з властивими їм різними кліматами. В той же час нормальне його життя і розвиток, незалежно від конкретних умов мешкання, завжди пов'язане з температурами 16-250С. За межами цих температур розвитку не відбувається.
Окрім температури, велике значення має вологість. Оптимальними умовами є 600-700 мм опадів при 20-25 дощових днях у весняно-літній період. Поєднанням вказаних чинників (температура і вологість) визначається кількість літніх генерацій і їх тривалість. Виживаність жука при зимівлі пов'язана з глибиною снігового покриву, що захищає його від низьких температур.Знання оптимальних умов для розвитку жука дозволяє підійти до побудови прогнозу його появи.
Татаринов К.А., Опалатенко Л.К. Екологія та господарське значення водяного щура у верхів'ях басейну Дністра // Наук. зап. Природознавч. музею Львівського філіалу АН УРСР. - Львів, 1954. - 3 - С.52-76.
В результаті проведеної роботи встановлено:
1. Характерним житлом водяних щурів у верхів'ях басейну Дністра є дністровські заплави і стоячі водойми: ставки рибгоспів, а також озера (наприклад, в с. Містечко, с. Отиневічі і т. д.) і ліві дністровські притоки, як Верешиця, Луг, Щирка, та ін.
2. Типовим місцезнаходженням водяних щурів, що населяють дністровські верхів'я, в літній період є надводні гнізда. Будівельним матеріалом для гнізд служить рослинність водоймища, зокрема манник (Gliceria aquaticai> L.), рогіз (Typha sp.), осока (Carex sp.), ситник (Juncus sp.), хвощі (Equisetum limosum та E. silvaticum L.).
3. На досліджуваній території водяний щур живиться в першу чергу такими видами рослин: манник, лепеха (Acorus calamus L.), ірис болотяний (Iris pseudacorus L.), очерет (Phragmites communis Trin.), хвощі, осоки. Ми відмічаємо сезонну зміну в живленні водяного щура. Споживання водяним щуром різних тварин в умовах верхів'я Дністра не встановлене.
Макушенко М.О., Шнаревич І.Д. До поширення та екології деяких видів промислових звірів Чернівецької області // Наук. зап. Природознавч. музею Львівського філіалу АН УРСР. - Львів, 1954. - 3 - С.77-90.
Природні комплекси Чернівецької області розділяються на три ландшафтні типи: гірськотайговий карпатський (південно-західна частина області), лісостеповий подільського типу (центральна частина області) і степовий (східні райони області), такий, що значною мірою є продовженням бессарабского степу. Кожен з цих комплексів має і характерних промислових звірів. Так, для гірськотайгових лісів Карпат характерні: соня, вовк, лісова куниця, ласка, горностай, видра, норка, борсук, дикий лісовий кіт, рись, ведмідь, дикий кабан, благородний олень, косуля. Лісостеповим ділянкам властиві: кріт, заяць-русак, європейський ховрах, хом'як, водяний щур, вовк, лисиця, чорний тхір, ласка, борсук, косуля. У степових ділянках зустрічаються такі види, як крапчастий ховрах, подільський і малий слепыши, степовий тхір.
Татаринов К.А. Щури звичайні у верхів'ях Дністра // Наук. зап. Природознавч. музею Львівського філіалу АН УРСР. - Львів, 1954. - 3 - С.91-100.
Резюмуючи наші спостереження над щуром у верхів'ях басейну Дністра, відмітимо наступне:
1. Сірий щур, або пацюк, що населяє західні області УРСР, зокрема верхів'я басейну Дністра, має дві біологічні раси: а) "дику", таку, що постійно мешкає в природних умовах далеко від житла людини, і б) "домашню", існування якої пов'язане з населеними пунктами.
2. Сірі щури в басейні Дністра поводяться, як типові амфібіотичні тварини. Вони майстерно плавають, пірнають, не поступаючись в цьому відношенні водяним щурам і молодим ондатрам.
3. "Дика" популяція щурів найщільніше заселяє водоймища з багатою фауною хребетних і безхребетних тварин, що служать об'єктами живлення щурів. Отже, в умовах верхнього басейну Дністра сірі щури виступають як типові хижаки. Залежно від пори року об'єкти живлення щурів міняється. Взимку вони в основному живляться двостулковими молюсками, водяними щурами і польовими мишами. Навесні і літом основною їжею сірих щурів служать жаби, жуки, яйця птахів і т. д. Осінню пасюки перемикаються на живлення дрібною рибою і мишоподібними гризунами.
Івасик В.М., Кулаківська О.П. До вивчення існування лососевих Закарпатської області УРСР // Наук. зап. Природознавч. музею Львівського філіалу АН УРСР. - Львів, 1954. - 3 - С.101-116.
Температурний оптимум води форелевих ділянок влітку знаходиться в межах 10-200С. Швидкість течії води в них визначається в середньому 0,75 м/сек. На дні потоків і річок на цих ділянках знаходиться багато великих каменів-валунів. Наявність великих каменів разом з температурним режимом, швидкістю течії, завглибшки потоків створюэ умови, в яких успішно розвиваються бентосні тварини, що є необхідним кормом для форелі. Бентос досліджених ділянок представлений в основному бокоплавами, одноднеками, веснянками. Біомаса бентосу в них в середньому дорівнює 3,663 г/м2, що свідчить про високу біологічну продуктивність цих водойм.
Страутман Ф.І., Рудишин М.П. До поширення сірійського дятла в південно-західних областях України // Наук. зап. Природознавч. музею Львівського філіалу АН УРСР. - Львів, 1954. - 3 - С.117-119.
Наші спостереження за сирійським дятлом в Закарпатській і Тернопільській областях свідчать про те, що поширення вказаного дятла строго обмежене культурним ландшафтом: селячись у фруктових садах, виноградниках і парках рівнини, він не зустрічається в суцільних лісових масивах і навіть великих гаях. Час здобичі дятлів (липень, вересень, лютий) свідчить про осідлість виду на цій території, а аналіз вмісту шлунків говорить про велику користь, яку приносить цей дятел фруктовим садам, знищуючи різних шкідників.
Балабай П.П. Вивчення метаморфозу вісцерального апарата міноги // Наук. зап. Природознавч. музею Львівського філіалу АН УРСР. - Львів, 1954. - 3 - С.120-138.
Загалом можна зробити висновок, що будова вісцерального апарату міноги не можна розглядати ні як, що повністю рекапітулює ознаки предків, ні як виняткове новоутворення. Тут комбінуються риси різного походження, і залежно від цього їх і потрібно враховувати в побудовах філогенетичного порядку.
Балабай П.П. До морфологічної характеристики личинки міноги // Наук. зап. Природознавч. музею Львівського філіалу АН УРСР. - Львів, 1954. - 3 - С.139-157.
Зяброва область личинки міноги є початковою структурою для розвитку відповідної області імаго, чим докорінно відрізняється від передзябрової області. В той же час звідси витікає припущення, що загальна будова зябрової області у міноги має в порівнянні з міногою примітивніший характер, успадкований від віддалених предків круглоротых. Те ж підтверджується порівнянням личинки міноги з іншими первичноводными хребетними (рибами, амфібіями) і нижчими хордовими. Обговорення цього питання, проте, є зміст наступної нашої роботи.
Коцюбинський С.П. Зуб іхтіозавра з крейдяних відкладів Волино-Подільської плити // Наук. зап. Природознавч. музею Львівського філіалу АН УРСР. - Львів, 1954. - 3 - С.158-159.
З колекції нижнесеноманської фауни, зібраною В. Г. Семеновим в відслоненнях долини Дністра біля с. Незвисько, Станіславської області, нами був визначений зуб Ichthyosaurus campylodon Carter, що зберігається нині у Львівському науково-природознавському музеї АН УРСР.
