ПЕРЕДМОВА
Після возз'єднання західноукраїнських земель в єдиній Українській радянській державі в західних областях Української РСР відкрились широкі можливості і перспективи розвитку всіх галузей народного господарства, культури і науки.
Виконуючи рішення партії та уряду, президія Академії наук Української РСР організувала у м. Львові відділи інститутів та наукових установ, які стали центрами наукової роботи в західних областях України.
В цьому році Рада Міністрів Союзу РСР ухвалила реорганізувати ці відділи у філіал Академії наук Української РСР.
У 1944 р., з перших днів після звільнення Львова від тимчасової окупації, розпочав свою роботу і Науковий природознавчий музей Академії наук Української РСР, який перетворився в один з найбільших наукових і культурних закладів України.
Історична IV сесія ВАСГНІЛ, завершення суцільної колективізації в західних областях України, перетворення м. Львова у важливий індустріальний центр поставили перед колективом музею ряд завдань.
Цим випуском "Наукових записок" ми починаємо публікацію наукових праць музею. В "Наукових записках" Львівського наукового природознавчого музею друкуватимуться роботи, присвячені питанням вивчення фауни, рослинності, флори і мінеральних багатств території Української Радянської Соціалістичної Республіки.
У першому томі "Наукових записок" вміщені матеріали, що висвітлюють найбільш цікаві і важливі для нашого народного господарства питання флори і рослинності, фауни і мінеральних багатств Української РСР, зокрема північно-східних Карпат, Закарпаття і басейну верхньої течії Дністра (Прикарпаття). Роботи ботанічного відділу охоплюють вивчення флори східних Карпат, Прикарпаття та лісостепових районів Української РСР, висвітлюють питання біології і розвитку деяких видів шипшин. Роботи зоологічного відділу, присвячені розв'язанню питань краєзнавчої паразитології (Закарпатська область), подають нові відомості про зоогеографічне розміщення деяких рідкісних видів ссавців, розповідають про харчування птахів на виноградниках Закарпатської області.
Козій Г.В. Модрина польська (Larix polonica Racib.) у Східних Карпатах // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 7-16.
Багато дослідників польської флори до останнього часу заперечували наявність природних зростань модрини в східних Карпатах, вважаючи, зокрема, відоме місцезростання її біля Маняви (Горгани) за насадження штучного походження, створене в XVIII столітті.
Єдиним дослідником, що висунув обгрунтовані судження про автохтонність модрини поблизу Маняви, був А. Сьродонь (1927), що встановив до того ж, що це не Larix europaea D.С. a L. polonica Rасib., яку колишні флористи помилково ототожнювали з L. europaea D.С.
У 1948 р. автор особисто виявив в радянських східних Карпатах, біля с. Брустури, старе природне насадження з кедра європейського (Pinus cembra L.), модрини польської (Larix polonica Racib.) і ялини звичайної (Picea excelsa Link.).
У зв'язку з цим автор підтверджує думку А. Сьродоня і вважає нині точно встановленою наявність природних зростань Larix polonica Racib. в межах західних областей України - біля Маняви в Горганах (А. Сьродонь) і поблизу села Брустури (Закарпатська область, автор).
Враховуючи знахідку модрини європейської (Larix europaea D. С.) М. І. Котовим в 1947 р. в східних Карпатах, а також знахідки (автора) макроскопічних залишків модрини в торфовищах під Брескулом, під Маришевською і в Арджелюже, слід вважати, що рід Larix в східних Карпатах в четвертинний час був поширений значно ширше.
Привертають увагу біологічні і лісогосподарські властивості польської модрини, а також високі якості її деревини.
Лісонасадження урочища Кедрин з польською модриною на кам'янистих гірських схилах виконують дуже важливу грунтозахисну і водозахисну роль і до того ж створюють виняткової краси живописні ландшафти. Тому вони заслуговують на увагу як об'єкт для виділення першого в західних областях Української РСР заповідника.
Хржановський В.Г. До критичного аналізу видів підсекції Rubiginosae (рід Rosa) // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 17-36.
На підставі критичного аналізу однієї з найбільш поліморфних і найбільш критичних секцій роду, саме підсекції Rubiginosae, автор приходить до висновку:
1) західноєвропейські родологи припускалися великої методологічної помилки, механічно підганяючи флору шипшини Східної Європи і Азії під "стандарти" раніше встановлених західноєвропейських видів;
2) на підставі аналізу автентичного матеріалу, по ряду видів, описаних дослідниками нашої вітчизняної флори ще на початку поточного століття, але що не визнаються західноєвропейськими родологами, виявилось, що більшість з цих видів є чітко обгрунтованими як морфологічно, так і ареологічно і представляють собою цілком самостійні види у вузькому і конкретному сенсі;
3) в результаті звіряння типів видів В. Бессера і М. Біберштейна, що зберігаються в гербаріях СРСР, а також на підставі вивчення цих видів в природі (locus classicus), відновлені такі види: Rosa nitidula Bess., Rosa pulverulenta М. В., Rosa cuspidata М. В., Rosa floribunda Stеv; 4) уточнені діагнози і географіка по видах: Rosa Klukii Bess., Rosa caryophyllacea Bess., Rosa vmrschalliana D.Sosn. ( - Rosa leucantha М. B.).
Малиновський К.А., Мельничук В.М. Про нове місцезнаходження осоки наскельної в Карпатах // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 37-39.
Автори подають нове місцезнаходження осоки скельної (Carex rupestris All) на Боржавській полонині в Середніх Бескидах. Нове місцезнаходження підтверджує думку Павлівського про те, що осока скельна поширилася в Європі із заходу на схід уздовж гірських ланцюгів Альп і Карпат. Нове місцезнаходження лежить посередині між колишніми місцезнаходженнями її в Татрах і на Чорногорі в східних Карпатах і вказує на пройдений нею шлях.
Знаходження на Боржавской полонині ряду аркто-альпійских елементів являється, на думку авторів, доказом існування там, незважаючи на невеликі висоти, які ніколи не були покриті лісом невеликих майданчиків, що характеризуються кліматом субальпійського поясу.
Лазаренко А.С. Мохова рослинність вогких гранітних скель р. Тясмина (Екологогеографічний етод) // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 40-49.
Автором був знайдений комплекс листяних мохів на гранітних скелях р. Тясмин (околиці Кам'янки, Кіровоградської області), зрошуваних водою, багатим вапном. У цей комплекс входили Amblystegium compactum (С.Мü.) Ausit., Desmatodon cernuus (Hüben.) Вr.eur., Desmatodon Randii (Kenn.) Lazar., Desmatodon ucrainicus Lazаr. и Pottia Heirnii (Hedw.) Br.eur.
У 1940 році на хребті Богути (Північний Тянь-Шань, Алмаатинський державний заповідник) на скелях, зрошуваних вапняною водою, був відкритий той же комплекс, лише злегка збіднений, сформований з Amblystegium compactum, Pottia Heimii и Desmatodon ucrainicus. Ця обставина стала поштовхом до подальшого аналізу поширення видів;комплексу вологих скель р. Тясмин на Україні.
Автор вважає, що систематичне положення Pottia Heimii (Hedw.) Br.eur. неприроднє, і цей вид має бути віднесений до роду Desmatodon, як D. Heimii (Hedw.) Lazar.n. comb. Amblystegium compactum (С. M.) Aust. також заслуговує бути виділеним в окремий рід.
У поширенні усіх видів комплексу вологих гранітних скель каньйону р. Тясьмин характерна наявність гірських місцезнаходжень, що примушує визнати і увесь комплекс, як гірський за походженням, знижений четвертинним оледенінням. Усі види надають перевагу вапняним субстратам, два ж з них Amblystegium compactum і Desmatodon (Pottia) Heimii в низинних місцезнаходженнях переходять і на приморські хлоридні солончаки. Знаходження Desmatodon cernuus на Україні на карбонатних болотах лівобережної притоки Дніпра (р. Супой) в Полтавській області, на р. Мете в Новгородській області РРФСР, в Латвійській РСР, причому в останній нерідко на доломітах разом з Amblystegium compactum і Desmatodon (Pottia) Heimii, вказує шлях слідування як цих видів, так і усього комплексу услід за відступаючим льодовиком.
Можна вважати, що цим же шляхом як увесь комплекс, так і окремі види, прийшли з півночі на Україну, використовуючи для цього вологі карбонатні морени і третинні оголення порід.
Широке поширення Desmatodon Heimii, а також, частково, і Amblystegium compactum на приморських солончаках автор вважає вторинним і порівняно недавнім (післяльодовиковим), обумовленим пристосованістю цих видів (як кальцефілів) до високих концентрацій водних розчинів і здатністю їх, як гірських організмів, підвищувати осмотичний тиск у своїх клітинах.
Слободян М.П. Матеріали до бріофлори Мармароських Карпат // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 50-65.
Автор подає список листяних мохів бріологічно майже недослідженого хребта - Мармароських Карпат (у східній частині Закарпатської області, на межі з Румунською Народною Республікою). У списку уперше для цього гірського району наводиться 190 видів листяних мохів. З них 10 видів, 3 варієтета і ряд форм згадані вперше для Східних (Радянських) Карпат: Dicranum fulvellum, D. strictum, Campylopiis atrovirens, Anoectangium Sendtnerianum, Tortula canescens, Schistidium brunnescens, Grimmia unicolor, G. elongata, Orthotrichum pal¬lens, Eurhynchium Stokesii, Brachythecium rutabulum, var plumulosum, Hypnum cupressiforme var. subjulaceum, Polytrichum piliferum vair. Hoppei, Dicranum scoparium fo. maxima, D. scoparium fo. laticuspis, Orthodicranum montanum fo. pulvinata, Grimmia incurva fo. brevifolia, G. pulvinata fo. cana, Pohlia nutans fo. rubra, Rhynchostegium murale fo. subalpina.
Описана нова високогірна форма Pohlia nutans Lindb. fo. rubra, близька до арктичної P. rutilans (Schiirap.) Lindb. Перелічено типові місцезростання листяних мохів (лісовий покрив, оголення грунту, джерела, береги струмків, гнила деревина, стволи дерев, скелі).
Слободян М.П. До бріогеографії Поділля, Опілля і Покуття // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 66-90.
Автор наводить список печіночних і листяних мохів рівнинних лісостепових областей заходу Української РСР. Список складений в результаті обробки автором власних матеріалів, зібраних ним в 1946, 1947 і 1948 рр., в Теребовлянському, Чортківському, Заліщицькому, Золотниківському і Скалатському районах, Тернопільській, області (Західна Подолия), Подгаецком і Бережанском, Тернопільській області, Бобркском, Львівській області Миколаївській, і Дрогобицький областях (Опілля), в Косівському, Коршевському, Коломийському, Снятинському і Ланчинському районах, Станиславської області (Покуття). У список включені також види, знайдені колишніми дослідниками Опілля і Покуття, - Черкавським і Крупа.
З 275 видів (53 печінкових і 222 листяних мохів) 29 нових для заходу Української РСР і 11 нових для Української РСР: Cepkalozia reclusa, Fissidens viridulus, Fissidens minutulius, Dicranoweisia cirrata, Gymnostomum calcareum, Barbula Hornschuchiana, Tortula canescens, Desmatodon suberectus, Grimmia orbicularis, Plagiothecium neglectum, Plagiothecium platyphyllum.
Автором в бріофлорі Західного Поділля, Опілля і Покуття на підставі обліку зональних закономірностей в розподілі рослинного покриву як по горизонталі, так і по вертикалі виділяються наступні флористичні елементи: неморальний, бореальний, аркто-монтанный, монтанный і аридний. В аридному елементі автор виокремлює два географічні варіанти: понтичний, або власнеаридний і середземноморський типи ареалу.
На підставі аналізу ареалів листяних мохів і обліку фосільних знахідок ділювіальних мохів в Старуні (Шафран, [30]) і в Валяве і Бариче (Вильчек [16]) автором виділяються наступні екологічні групи реліктів в бріофлоре Західного Поділля, Опілля і Покуття : 1) третинні, 2) гляціальні, 3) мезофільні лісові релікти дніпровсько-валдайського (риссвюрмського) інтергляціала, 4) ксерофільні релікти сухіших періодів лісоформування валдайського (вюрмського) оледеніння, 5) бореальних реліктів пребореального періоду постгляціала.
Мельничук В.М. Матеріали до визначення pH у листяних мохів // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 91-111.
У статті наведено результати проведених в 1948 р. досліджень за визначенням pH субстрату первинних грунтоутворювачів - листяних мохів. Матеріал для досліджень був зібраний в районах Рівненської і Волинської областей Української РСР. Визначення pH проводилося потенціометром системи "Агроприбор" з насиченим каломельним електродом порівняння. Дані 913 аналізів для 94 видів зведено в таблицю; види в таблиці розміщені залежно від їх відношення до pH субстрату. У першій паралельній графі таблиці подано число проведених аналізів для цього виду, в наступних - відсотки зразків, що належать до цього класу кислотності. Досліджені види розділені на п'ять груп: сильнооксифільні, оксифільні, еврифільні, види, що уникають найбільш кислих субстратів, і базифільні.
Автор відмічає, що різких меж між названими групами немає, і види плавно переходять від оксифільних до базифільних. Наявність в матеріалі стенотопних груп, а також і окремих видів з вузькою амплітудою pH, вказує на залежність їх в поширенні від реакції субстрату. Стенотопні види складають 29,7% усіх досліджених видів. Серед стенотопних - 67,9% акрокарпных. Серед, еврифільних видів 61,8% плеврокарпні.
Стенотопні оксифільні види поширені на сильно зволожених місцях. Стенотопні базифільні види заселяють грунтові відслонення, освітлені скелі. Плеврокарпні види із слабо розвиненими дерновинками мають вузьку амплітуду pH. Ряд спостережень, проведених над розподілом кислотності в різних шарах дерновинок до 3 см глибини у різноманітних по структурі дерновинок (Leucobryum glaucum, Polytrichum juniperinum и Р. attenuatum) і визначення кислотності одного і того ж грунту під дерновинками різної потужності (i>Pleurozium Schreberi, Hylocomium proliferum, Rhytidia-delphus triquetrus) вказує, що мохи шляхом розкладання відмерлих частин своїх дерновинок впливають на реакцію субстрату.
Бейліс-Вирова Р.А. Про деякі схожі риси в розвитку зародків пшениці й жита // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 114-118.
Разом з типовим для зернівок жита будовою зародка, позбавленого епіблаєта (малюнок, 1), ми нерідко спостерігали наявність зародків, що мали на стороні, протилежній до щитка наріст. В більшості випадків він знаходився біля другого корінця. Вершина вирощування мала різний напрям: вниз, перпендикулярно до подовжньої осі зародка або вгору, як у епібласту. Ще на 15-16-й день після запилення - на ранній фазі розвитку зародка спостерігалися у них опуклості, що складалися з паренхімних клітин, як і уся тканина колеоридзи і щитка.
Подальші дослідження виявили наявність зернівок із зародками, у яких вирощування іноді знаходилося на рівні колеоптиля, а за формою і місцю розташування майже не відрізнялися від епіблаєта пшениці (малюнок, 4-8). Це дає нам підставу вважати, що в процесі розвитку між зародками пшениці і жита немає такої різкої відмінності відносно епиблаєта, яка відзначалася в літературі, на підставі вивчення зрілих зародків. Наші дані представляють інтерес у світлі повідомлення акад. Т. Д. Лисенко про факти знаходження в колосках пшениці зерен жита, стрибкоподібного перетворення рослини пшениці на жито.
ЗООЛОГІЯ
Захваткін В.О. Паразити риб водойм Закарпатської області // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 119-149.
Проведене нами дослідження паразитофауни риб Закарпаття є першим по відношенню майже до всіх груп паразитів. Характерною особливістю іхтіопаразитофауни закарпатських рік є незначний процент зараження риб і незначна його інтенсивність. Це збіднення паразитофауни риб Закарпаття, на нашу думку, можна пояснити гірським характером рік. Всі вони мають швидку течію, низьку температуру води; під час проливних дощів річки наповнюються водою, яка стає мутною в результаті великої кількості мулу, піску і гальки, що їх переносить вода. Всі ці особливості гірських рік, видимо, негативно впливають на поширення паразитів риби. Головним же фактором, що перешкоджає їх розвитку, є швидкість течії. Особливий інтерес, з точки зору еволюції паразитофауни, являє собою вивчення паразитів ендемічних форм. До таких форм в Закарпатті належать: чіп (Aspro zingel), смугастий йорж (Acerina schraetser) і дунайський лосось (Hucho hucho). Поширення смугастого йоржа і дунайського лосося обмежене басейном Дунаю; чіп зустрічається і в Дністрі. У 25 екземплярів смугастих йоржів і трьох екземплярів чопа знайдено лише по чотири види паразитів. Два екземпляри дунайського лосося були заражені двома видами паразитів. Як видно зі списку паразитів (табл. II—IV), всі ці форми поширені в Закарпатті. Таким чином, паразитофауна описаних ендемічних представників Закарпаття характеризується значним збідненням, причому паразитами ендемічних риб є форми, поширені в даній водоймі. Ці особливості паразитофауни, описаних нами ендемічних риб, стверджують вірність положення, яке проф. В. О. Догель формулював у вигляді закономірності, властивої реліктовим формам: "Першою цілком природною закономірністю виявилось збідніння паразитофауни реліктів. З другого боку, в нових умовах існування, до паразитування в реліктах могли пристосуватися зовсім нові форми паразитів". Серед паразитів риб Закарпаття є форми, які являють собою господарський інтерес. Це паразити, що при певних умовах можуть викликати масове захворювання риб. До таких паразитів можна віднести личинкові форми трематод Diplostomulum spathaeeum і Thylodelphys clavata; вони широко паразитують в Закарпатті і при сприятливих умовах можуть спричинити епізоотії катаракту очей. Таку ж загрозу являє собою скреблянка Pomphorhynchus laevis. Вона занурює в стінку кишки риби свій хоботок і довгу шийку і нерідко продирявлює стінку. Серйоз¬ними шкідниками рибного господарства в Закарпатті є різно¬манітна група дактилогірусів, що викликають у риб захворювання дактилогіроз. Для попередження захворювань необхідне систематичне спостереження над станом паразитофауни риб і своєчасне застосування заходів для припинення епізоотії. Риби Закарпаття при своїй незначній зараженості паразитами можуть бути успішно інтродуковані в інші водойми. Це сто¬сується зокрема форелі. Закарпатська область за своїми природними умовами є цінною базою для форелевих господарств. Форелеві господарства, які там були і які зруйновані під час війни, необхідно відновити.
Захваткін В.О., Кулаківська О.П. Паразити риб верхів'я Дністра. (Попереднє повідомлення) // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 150-155.
Робота містить результати вивчення паразитів риб верхньої течії Дністра. Дослідження проводилися експедицією Львівського науково-природознавського музею протягом двох місяців 1949 року. За час роботи експедиції було обстежено 282 екземпляра риб з Дністра, які належать до 5 родин, 24 видів. Всього виявлено 85 видів паразитів.
При порівнянні паразитофауны риб Дністра і Тиси (річки майже одного напівгірського характеру) виявилося, що число паразитів риб в Тисі дещо менше (73 види), ніж в Дністрі. Слід зазначити низький відсоток заражених риб Дністра з незначною інтенсивністю зараження, що пояснюється гірським характером верхів'я Дністра, впливом швидкості течії, низької температури. Завдяки слабкій зараженості рибному господарству не загрожують паразитарні епізоотії. Дністровська риба може побут рекомендована для інтродукції і акліматизації в інші водойми.
Кулаківська О.П. До паразитофауни форелі і харіуса деяких річок Закарпаття // Наук. зап. Держ. природознавч.музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 156-166.
У річках Закарпатської області України широко поширені представники родини лососевих. У 1948 році нами обстежені риби гірських річок Закарпатської області трьох басейнів : Тересви, Латориці, Вужа. Дослідження риб проводилося методом повних паразитологічних розтинів паразитологій. Всього досліджено 61 екземпляр риб. Вік риб варіював від 0+ до 4+ років. Досліджений матеріал показує, що склад паразитів риб з різних басейнів не однаковий. Серед паразитів домінуючою формою є Spiroptera tenuissima. Звичайним мешканцем форелі і харіуса є Coitocoecum testiobliquum, який широко поширений в рибах південно-західної частини України. Межею його поширення на схід поки що являється Дніпро.
Здун В.І. Фауна личинкових стадій трематод в молюсках Закарпаття // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 167-189.
З метою вивчення фауни личинкових трематод в серпні 1947 р. було обстежено 2057 екземплярів молюсків (10 видів) з 18 водойм на Надтисенської низовини Закарпаття. Водойми належать до чотирьох екологічних типів, а саме: стоячі і заливні, гірські і рівнинні.
Шляхом розтину молюсків було виявлено 21 вид личинок трематод : один вид церкарії з групи Monostomata, один вид Gasterostomata, три види - Furcocercariae, один вид - Amphistomata, вісім видів - Xiphidiocercariae, шість видів - Echinostomata і один вид Tetracotyle. Деякі види виявилися невідомими.
Татаринов К.А. Про нові місця знаходження темної полівки і полівки-економки на Україні // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 190-197.
На території України темна або полівки-економка (Microtus agrestis L.) була уперше знайдена в 1925 р. Підоплічко [13] у північній частині Київської області. Після цього ряд авторів [6, 7, 9, 12] встановили її знаходження в деяких районах Житомирщини, Чернігівщини і Київщини. Полівка-економка або сибірська (Microtus oeconomus Pall.) на Україні перший раз була знайдена в 1915 р. Шарлеманом [18] в околицях Києва, а пізніше у ряді пунктів Чернігівського Полісся і в межах придніпровського лісостепу Підоплічко [12, 13] і іншими авторами.
Дані про зоогеографічне поширення даних видів сірих полівок в західних областях Української РСР у вітчизняній літературі донині відсутні. Протягом 1947-1950 рр. нами встановлено знаходження названих двох видів гризунів в західній частині республіки і висловлені попередні міркування про заміщення або явище екологічного вікаріату між цими близькими видами в екологічно схожих умовах. Темну полівку знайдено у ряді точок гірських районів північно-східних Карпат і в трьох пунктах на Прикарпатті (Дрогобицька, Станіславська, Львівська і Закарпатська області). Полівка-економка виявлена в 9 пунктах на території Дрогобицької і Львівської областей.
Наявні в нашому розпорядженні дані і матеріали говорять про наступне:
1. Нині на території західної частини Української РСР полівка-економка поширена значно ширше, ніж темна полівка.
2. Там, де ці види в екологічно схожих умовах зустрічаються спільно, в кількісному відношенні перше місце залишається за сибірською полівкою, яка є з цих двох видів домінуючою формою, тоді як популяція темної полівки знаходиться як би в стані депресії.
3. У екологічно схожих умовах, де зустрічаються дані види полівок, спостерігається навіть в невеликих ценозах розмежування "угідь" між цими видами. Так, полівки-економки займають місця безпосередньо у самої води, тоді як темні полівки розселяються на цій мікроплощі на сухіших місцях, зарослих невеликими кущами.
4. Заслуговує на увагу відсутність нині полівки-економки в Закарпатській області і в північно-східних Карпатах. В той же час темну полівку нам вдалося виявити як на південних, так і на північних карпатських схилах. Вказана обставина дозволяє зробити припущення, що на цій території як би сталося заміщення полівки- економки темною полівкою.
5. У верхів'ях Дністра (Прикарпаття) спостерігається заміщення не лише названих видів, але і таких, як щур звичайний (Rattus norvegicus Berk.) і водяний щур (Arvicola terrestris L.), ондатра (Ondatra Zibethica L.) і водяний щур, ондатра і сірий щур, польова миша (Apodemus agrarius Pall.) і темна полівка (Microtus agrestis L.).
Татаринов К.А. Знахідка довговухої нічниці (Myotis bechsteini Kühl) на Львівщині // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 198-201.
Фауна рукокрилих (Chiroptera) Українською РСР взагалі, а західній частині республіки зокрема, до останнього часу залишається мало вивченою. Вказівка А. Мігуліна [4] дає деяке уявлення про видовий склад рукокрилих на Україні, але вже застаріло і вимагає значних доповнень і критичних зауважень. Надзвичайні мало опублікованих матеріалів про фауну кажанів, поширених в західних районах УРСР.
Дані про поширення на території нашого Союзу таких рідкісних видів рукокрилих, як довговуха нічниця, або нічниця Бехштейна (Муotis bechsteinii Кühl) майже відсутні. Тому знахідки цієї нічниці на території Львівської області Української РСР представляють значний зоогеографічний інтерес. Довговуха нічниця уперше була нами знайдена 8. XII 1949 р. в Медових печерах, розташованих на східній околиці м. Львова. Другий раз цей кажан був виявлений в тих же місцях 6. I. 1950 р. У обох випадках виявлені довговухі нічниці виявились дорослими самцями і знаходилися під високими зведеннями печери.
Наші знахідки довговухих нічниць взимку 1949-1950 рр. вказують на наступне:
1. Цей вид нічниць нині поширений на території Львівської області УРСР.
2. Довговуха нічниця є зимуючим, а значить і осілим видом рукокрилих на Львівщині.
Страутман Ф.І. До харчування птахів на виноградниках Закарпатської області // Наук. зап. Держ. природознавч. музею. - Львів, 1951. - 1 - С. 202-234.
Весь літній період проводився кількісний облік птахів, які зустрічаються на виноградниках, і враховувалася завдана шкода окремими видами. Наявний в нашому розпорядженні матеріал дає можливість зробити наступні висновки:
1. На виноградниках Закарпатської області, що терасують, завдяки наявності фруктових дерев і чагарникових чагарників, гніздяться типові птахи садів, а також птахи (кам'янки, кам'яні дрозди), перебування яких пов'язане з вертикально розчленованим рельєфом і особливим характером грунту.
2. Птахи, що гніздяться, особливо в першу половину літа, а деякі протягом усього часу перебування на виноградниках, приносять велику користь, знищуючи шкідливих комах, їх лялечок, поїдаючи насіння бур'янів.
3. Коли достигають ягоди і плоди, фруктові дерева, розташовані на виноградниках, відвідуються зерноїдними птахами, які прилітають з сусідніх лісів, садів і парків. В цей час дубоносы, сойки, горобці знищують немало ягід і фруктів.
4. З дозріванням ранніх сортів винограду багато птахів (іволги, дрозди, горобці, дубоноси, зеленушки, вівсянки, дятли та ін.) переходять повністю або частково на живлення виноградом.
5. З цього ж моменту на виноградниках і в сусідніх лісах починається збільшення чисельності видів птахів, що поїдають виноград (іволги, чорні дрозди, горобці та ін.) в результаті переміщення і концентрації їх на нові місця.
6. У серпні, у зв'язку з різким погіршенням умов існування на виноградниках, особливо після прибирання ранніх сортів винограду, велика група птахів покидає виноградники.
7. Значна шкода заподіюється ділянкам виноградників, які граничать з лісом або чагарниковими чагарниками. На облікових майданчиках розміром в 100 м2, в таких місцях, птахами знищувалися за добу понад 2 кг винограду.
8. Оскільки дозрівання винограду і прибирання його проходять в короткий час, то організація охорони урожаю від перерахованих птахів не є особливо складною. Шляхом тимчасового збільшення кількості сторожів і застосування різних механізованих засобів відлякування, що можливо не допустить в цей період птахів на виноградники.
