Володимир Дідушицький

     22 червня 1825 р. у містечку Яришів, біля Могилів-Подільського, що на Вінниччині, у сім'ї графа Юзефа-Каласанти та Пауліни з роду Дзялінських народився єдиний син, якого назвали Володимиром. Дідушицькі – аристократична полонізована родина, яка веде свій рід від руських бояр Дідушичів, які з XV століття осіли в околицях міста Стрия (Львівська обл.).

     Батько Володимира після участі в повстанні Костюшка та війні 1812 р. вийшов на пенсію в званні капітана і займався громадською та науковою роботою як бібліограф, зібрав багату бібліотеку в своєму маєтку в с. Поториця під Сокалем. Мати, захоплюючись колекціонуванням місцевої фауни і флори, виховувала сина в любові до природи.

     Домашні вчителі розвивали та скеровували здібності хлопця і його любов до природознавства. Найтепліше В. Дідушицький згадує поета та краєзнавця В. Поля, ботаніка Г. Лобажевського, зоолога Е. Шауера. Останній, учень А. Брема, Й. Науманна і Ціммермана, мав найбільший вплив на молодого графа і навчав його орнітології та таксидермії.

     Після поїздки до Відня і Парижу та відвідання там різних музеїв, аматорське захоплення збиранням колекцій переросло у Володимира в справу цілого життя. З 1857 р., отримавши значний спадок, В. Дідушицький повністю віддається музейній справі. До гербарію і колекцій тварин та птахів, зібраних переважно у власних маєтках під час полювань, а також отриманих в дарунок від друзів, поступово додаються палеонтологічні та геологічні збори. Постало питання про створення музею. З цією метою у 1868 р. граф придбав палац у центрі Львова по вул. Театральній, 18, куди після реконструкції у 1869 р. були перевезені усі колекції. У 1870 р. експозицію музею було остаточно впорядковано і він почав приймати окремі екскурсії.

     За життя В. Дідушицького музей містив сім розділів експозиції: зоологічний, палеонтологічний, мінералогічний, геологічний, ботанічний, археологічний та етнографічний. Ф. Мартін у своїй монографії "Dermoplastica und Museologie" (1870) порівнював Львівський музей за науковою цінністю фондів із Лондонським Національним музеєм Британського Королівського товариства.

     У 1880 р. В. Дідушицький передав музей міському магістрату і забезпечив його довічне фінансове утримання за рахунок прибутків від "Ординації Поторицької" – юридично оформленої неподільної спадщини, яка була затверджена у 1893 р. парламентом у Відні, а музей дістав офіційну назву – "Природничий музей ім. Дідушицьких". Планомірний збір музейних матеріалів відбувався переважно силами працівників музею. Меншою мірою збори поповнювалися за рахунок дарунків та обміну колекціями. Пізніше фундатор музею скаже: "І на старості я навіть думкою не можу осягнути, як то все могло зібратися".

     Попри всі свої приватні та громадські обов'язки, В. Дідушицький більшість часу проводив за впорядкуванням та описуванням музейних зборів, і робив це з великим захопленням. Особистоопрацював орнітологічну колекцію і видав каталог птахів, яким розпочалася серія музейних видань "Відомості з музею ім. Дідушицьких у Львові". Навіть наприкінці свого життя, незважаючи на важку хворобу, В. Дідушицький не припиняв цікавитися, за його словами, найкращим своїм здобутком.

     У 1873 р. музей брав участь у Всесвітній виставці у Відні. Через п'ять років на Всесвітній виставці в Парижі, де В. Дідушицький був членом міжнародного журі в групі кераміки та глиняних виробів, музеєм виставлялись експонати галицької кераміки, домоткані тканини з льону та конопель, вироби із шкіри і дерева (плетиво), за що В. Дідушицького було нагороджено золотою медаллю.

     Будучи багатою і щедрою людиною, граф Володимир значну частину своїх коштів призначав на меценатство. Він був одним із засновників Вищої лісової та Вищої аграрної школи в Дублянах (тепер Український державний лісотехнічний та Державний аграрний університет), кількох промислових шкіл (серед них гончарської школи в Коломиї), організатором Крайових виставок у 1877 і 1894 рр. у Львові та в 1887 р. у Кракові, хліборобсько-промислової виставки в Перемишлі у 1882 р., "Загальної виставки сільської та лісової господарки" у 1890 р. у Відні та ін. Призначав зі своїх коштів стипендії та допомоги талановитій молоді, з якої пізніше сформувалися відомі вчені. Одним із таких стипендіатів був і майбутній директор музею ім. Дідушицьких професор Мар'ян Ломницький.

     Створивши гармонійний за змістом і формою музей, В. Дідушицький зробив вирішальний крок у ствердженні власних цілісних поглядів на устрій природи. Цей устрій він не уявляв без активної діяльності людини. Майже за століття до появи глобальної концепції про біорізноманіття ним були сформулювані завдання регіонального відображення видового багатства як засобу пізнання живої природи загалом. Втілюючи свої задуми, він створив на своїх землях поблизу с. Пеняки (нині Бродівський р-н Львівської обл.) природний резерват у буковому пралісі, площею 22,4 га. Цей акт був закріплений рішенням парламенту у Відні у 1886 р., а резерват отримав назву "Пам'ятка Пеняцька". Це був не лише перший заповідник в Україні чи Польщі, але й один із перших в Європі. Крім заповідної справи і пропагування охорони природи В. Дідушицький займався й законодавчими аспектами природокористування. У 1868 р., разом з іншими вченими, він підготував кілька законопроектів про заборону вилову, винищення та продажу альпійських видів тварин, характерних для Татр. За його участю у 1875 р. Галицьким сеймом був прийнятий мисливський закон, який вперше у Європі забороняв весняне полювання на слукву (вальдшнепа).

     У 1876 р. В. Дідушицький заснував у Львові "Галицьке мисливське товариство", а в 1878 р. – мисливський журнал "Ловєц". Музей приймав активну участь в періодичних виставках "Віденського орнітологічного товариства", на яких у 1883 р. було виставлено для огляду 75 експонатів птахів, а в 1884 р. – 35 експонатів з ряду соколоподібних. У цьому ж році на Першому міжнародному орнітологічному конгресі у Відні В. Дідушицький одним із перших у світі зробив доповідь про охорону птахів. Високо оцінена наукова робота Володимира Дідушицького. Він був членом- кореспондентом Краківської академії наук, почесним доктором філософії Львівського університету, почесним членом Товариства природодослідників ім. Коперніка у Львові, Познанського товариства друзів науки, Педагогічного товариства у Кракові, орнітологічних товариств в Альтенбурзі, Відні, Берліні, Природничого товариства в Дрездені, Геологічного товариства у Відні та ін. З 1896 р. краківський науковий журнал "Космос" виділив окрему рубрику, присвячену відомостям з музею ім. Дідушицьких. На його честь отримали свої назви декілька видів рослин і тварин - як сучасних, так і викопних.

     Помер граф Володимир Дідушицький 18 вересня 1899 р. у своєму маєтку в с. Поториця (тепер Сокальський р-н Львівської обл.) у віці 74 років після важкої тривалої хвороби. Похований з почестями і при великій похоронній процесії у родовому склепі костьолу с. Заріччя (Польща, Підкарпатське воєводство).

     Особистість В. Дідушицького становить для нас неповторний зразок лицарського ставлення до рідного краю. У своїй останній науковій праці він закликає "... аби пізнання природних багатств нашої землі, виробів праці і здібностей люду нашого та збережених у землі древніх пам'яток від праотців наших надихало любов до тої Землі і того Народу та до Праці..."

     Без сумніву, поєднання у діяльності В. Дідушицького класичного природознавчого традиціоналізму та еколого-соціального розуміння майбутньої історії розвитку нашої цивілізації дає підстави зарахувати його до когорти видатних натуралістів України і Польщі. Його початкові положення, що були висловлені наприкінці XІX століття, дістали ґрунтовне підтвердження в наш час, і нині вливаються в новітнє екологічне мислення людства.

Герб роду Дідушицьких та девіз: